Пятница, 22.09.2017, 11:15
Реформы и новости
Главная | Регистрация | Вход Приветствую Вас Гость | RSS
Меню сайта
Категории раздела
Пенсионная реформа [95]
Жилищная реформа [13]
Новости мира денег [37]
Резонанс [3]
Реформа высшего образования [18]
Земельная реформа [8]
Налоговая реформа [6]
Социальная помощь [5]
Advertising
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Мини-чат
живопись новости культуры общество бокс визитка визитки визитница коробочка упаковка Skype для скайп к ПК? наушники новые. не дорогие с микрофон цветы атлантида Загадочные места Загадочные места планеты Загадочные явления брс промышленность соединения трубы Фото цветы 3 и 4 сим карты Wi-Fi Дешевые китайские телефоны копии телефонов Телефоны на 2 телефоны с ТВ черепиця Системные требования WoT горы Затерянный мир пустыня роза Дети бедуинов Египет Синай бедуины отели Фото киев лилии контраст подсолнух желтые лилии фото цветов ирис ирисы впечатления льготы пенсионная реформа Актёры кино пейзаж фото Эдуарда Джафарова зима Постановление КМУ малообеспеченные Право социальная пенсия начисление Размер социальной пенсии социальная помощь МСЭК порядок назначения расчет пенсии высшее образование кризис деньги прогноз новости Брега Ливия грузия журналисты политики продовольствие цены россия США Война протесты Україна Украина Политика Армия майдан новости Украины экономика ЕС Брикс международная политика гражданская война криминал мир нато Происшествия
Форма входа
Главная » 2011 » Февраль » 17 » Обговорення пенсійної реформи.
16:09
Обговорення пенсійної реформи.

Всі ми хочемо жити добре. Ну, наприклад, як шведи з їх найвищими зарплатами. Або як німці з високими соціальними гарантіями. А ще краще - як французи, з найвищим рівнем життя. Це зрозуміло. Втім, похвальна тяга "до високого" в нашому випадку нівелюється стійким небажанням платити такі ж податки, як у Швеції, виходити на пенсію в такому ж віці, як у Німеччині, та відраховувати державі з зарплати стільки ж, скільки у Франції. Бо все це теж поєднується зі словом "високий"...

Ось таке ось протиріччя, ментально властиве всій українській нації. Хочемо, щоб у нас все було, а нам за це нічого не було (по-моєму, найпопулярніший тост на весіллях, днях народження і навіть поминках). Причому нехай перше буде якомога швидше, а другого - не буде взагалі. І пофіг всім, що в будь-якій економічній системі це викличе елементарний дисбаланс.

Тому будь-які непопулярні кроки уряду (спрямовані, до речі, саме на збалансування розхитаною кризою і попередніми "Керманичами нації" вітчизняної економіки) викликають в умах бродіння, яке за силою можна порівняти тільки з ефектом від подорожчання гречки. Почув - біжи, кричи, критикуй, а то не встигнеш. Розкуплять (або проголосують) без твоєї компетентної думки.

Яскравим прикладом цьому послужив Податковий кодекс. Два читання з різницею в часі в півроку, невдоволення народних мас (а навіщо платити більше?), Податковий Майдан і часткове вето президента - таких перипетій "суспільного обговорення" не переживала, мабуть, жодна законодавча ініціатива в Україні з часів розпаду СРСР. Зате тепер, у кращих традиціях прецедентного права, їх може пережити нова багатостраждальна реформа - пенсійна.

Багатостраждальна вона з кількох причин.

По-перше, необхідність пенсійного реформування обговорюється в колах "носіїв мандатів" ще з 2003 року. Вже тоді було зрозуміло, що чинна солідарна система вичерпала свої можливості і почала "черпати" з держбюджету, тому в 2005-му урядом Єханурова була схвалена Стратегія розвитку пенсійної системи на 2006-2009 роки. За цей час планувалося запровадити накопичувальну систему: персональні пенсійні рахунки, куди ті, хто працюють, повинні були відкладати 2-7% зарплати. Тобто кожен збирає "на старість" за можливостями, пенсія залежить тільки від зарплати, а роботодавці поголовно відмовляються від "конвертів" на користь робітничого класу. Ця ідилія розвиненого ринкового суспільства!

Коли на вильоті 2009-го стало зрозуміло, що "віз і нині там" (тобто залишився на старті реалізації Стратегії), розпорядженням Кабміну реформу відтермінували. Тодішній уряд, заклопотаний майбутніми президентськими виборами, урочисто пообіцяв народу завершити підготовку до впровадження пенсійного раю... у 2014-2017 роках.

Втім, "не так сталося, як гадалося" - ці функціонери сьогодні стурбовані зовсім іншими проблемами. Зате в кінці минулого року у ВР був внесений законопроект про пенсійну реформу від чинного уряду. А з початку року нинішнього - на всіх сайтах, парканах і прес-конференціях громадськість почала громити підвищення пенсійного віку для жінок. Реакція зрозуміла. Відторгнення викликає ментально властиве нам протиріччя, про яке я говорила на початку статті.

Ті обіцяли, що скоро буде краще. Обіцянки не виконали, але й гірше не зробили. Ці - нічого не обіцяють. Ні тобі манни небесної, ні захмарних пенсій у розмірі люксембурзького прожиткового мінімуму. Просто кажуть "треба" і роблять. Значить, безумовно буде гірше...

Підтвердження бачила особисто: стаття "Важкий вік", в якій я намагалася проаналізувати цей перший і найбільш "одіозний" етап пенсійної реформи, як і прогнозувалося, викликала локальну бурю критичних коментарів. Як "інтимного" характеру зі згадуванням моєї бабусі, так і по суті. Якщо перші навряд чи будуть комусь цікаві, то ось серед останніх є вельми неоднозначні. Зокрема, переконання, що "у статті, як і в більшості інших агіток, перекручують поняття"...

Ось вже не знаю, про "перекручування" чого йдеться. Чесно. І не можу зрозуміти, яким чином можна "пересмикнути", наприклад, дефіцит Пенсійного фонду - цифру, яка сама по собі є незаперечною ознакою найглибшої, як Маріанська западина, кризи солідарної пенсійної системи. У 2009 році нестача коштів для виплати гарантованих державою пенсій склала 30 млрд. грн., а минулого року, за словами віце-прем'єр-міністра Сергія Тігіпка, дефіцит ПФ зріс ще на 4,4 млрд. грн.

Розумію, для багатьох цей показник, вибачте за тавтологію, не показовий. Найчастіше пенсіонер, якому листоноша щомісяця приносить покладений "пайок", сприймає ПФ як окремо функціонуючу структуру з боргами, які незрозуміло звідки беруться. От тільки "мухи і котлети" тут не окремо, а саме разом.

Візьмемо за "відправну точку" пенсію в розмірі 1099,5 грн. (стільки, за даними Держкомстату, сьогодні отримує середньостатистичний український пенсіонер) - за рік таких виплат "набігає" на суму в 13,2 тис. грн. Якщо врахувати, що пенсіонерів у нашій державі зараз близько 13,7 млн. осіб, всім їм на рік потрібно "дозовано" перерахувати трохи менше 181 млрд. грн. Дефіцит ПФ, що погашається з держбюджету, - майже 35 млрд. грн.

Тобто, п'ята частина українських пенсіонерів зараз доживає свій вік за рахунок "бюджетників". Найчастіше - вчителів, лікарів і дрібних державних службовців, оскільки чиновники "високого польоту" на собі економити не звикли.

Це зараз. На майбутнє ж за незмінних обставин прогнози, як у казці: чим далі, тим страшніше. Щорічно в Україні зменшується кількість громадян, які працюють - тобто тих, хто безпосередньо наповнює ПФ відрахуваннями зі своїх зарплат. Знову-таки посилаюся на слова пана Тігіпка: за останній рік кількість таких людей офіційно скоротилася з 15,8 млн. до 14,4 млн. чоловік. Враховуючи демографічні тенденції, "перекіс" у бік пенсіонерів буде тільки рости. Деякі експерти вважають, що до 2015 року бюджет ПФ за обсягом цілком може "дотягнути" до загального обсягу всіх надходжень до держбюджету країни: таким чином, пенсії стануть найбільшою статтею державних витрат.

Але нам не звикати бити рекорди. Вже зараз співвідношення пенсійних витрат до рівня ВВП в Україні чи не найвище в світі. 18% минулого року, 16-17% (дуже теоретично і за умови економічного росту) цього року - це тягар, якого не винесе жодна економіка, якими б гулліверівськими кроками вона не відновлювалася після кризи. Для розвинених країн, які теж мають демографічні проблеми, норма цього значення не перевищує 9-11%, стверджують в Інституті демографії і соціальних досліджень. У нас - майже в два рази більше. І нормально ніби живемо за такої "анормальності"...

Нормально, та не дуже. Періодично то тут, то там з легкої руки яких-небудь профспілкових організацій (яким теж якось треба відпрацьовувати свій хліб) в суспільстві виникають хвилювання. Мовляв, як це так: пенсії у чиновників у два рази вище, ніж у простих громадян! Вибачте, дуже просто. На сьогоднішній день в нашій країні найнижчий у Європі рівень "білих" зарплат: у приватному секторі середньостатистична щомісячна плата за працю не перевищує 1,4-1,8 тис. грн. (і то лише за рахунок підприємств з іноземним капіталом у великих містах країни). У державному секторі "конверти" давати якось несолідно - там офіційна зарплата в середньому складає 2,4-2,7 тис. грн. От і порахуйте, звідки береться це "в два рази".

Ні, безумовно, приватних роботодавців зрозуміти можна. Рівень навантаження на "зепе" в нашій країні надмірно високий: 41,2% потрібно відрахувати тільки лише на соціальне страхування. Тобто, біла зарплата "нетто" (що цікавить усіх претендентів) у нас майже наполовину нижча, ніж "брутто" (що озвучують роботодавці). Тому в кризу ПФ перетворився на свого роду "чорну діру" і для перших, і для останніх. Набагато простіше зараз виплатити або отримати "налом" те, що піде на гіпотетичну пенсію. А тими, хто вже не працює, але ще не помер, нехай заморочується держава.

Ось так і тягнемо свою волинку. Обурюємося несправедливою ситуацією. Скептично вислуховуємо повідомлення уряду про те, що дефіцит ПФ незабаром не дозволить гарантувати стабільну виплату пенсій. Посміхаємося, коли нам пропонують на вибір два безвихідних шляхи: скорочення розміру пенсійного забезпечення або повна заморозка виплат до того часу, поки не стабілізується Фонд. Коментуємо: куди ж вони дінуться, рідні?! Займуть ще пару десятків мільйонів у МВФ і видадуть всім і все в повному обсязі. А ні - зберемо новий Майдан, "пенсійний".

Хоча можна все влаштувати без "видовищ" і залишитися при цьому з "хлібом". Насправді пенсійна реформа не така страшна, як її малюють зацікавлені особи. Ну, збільшать поріг виходу на пенсію для жінок до 60 років. І те ж не всім, а тільки тим, кому немає 55-ти. І не відразу, а поступово: протягом десяти років на 6 місяців з кожного року. У Німеччині от з наступного року до 67 років будуть працювати всі, і чоловіки, і жінки. І ніхто не закликає виходити на вулиці і збирати Потсдамський Майдан.

Адже об'єктивно "дотягнути до 60-ти" буде складно тільки тим, кому зараз 45 і більше: вони вже рахували роки, що залишилися до "дембеля" і мріяли про виховання онуків. Решта перебудуються легше (якщо їх не накручувати постійними розмовами з приводу) і будуть цілком задоволені тим, що за десять років розмір жіночих пенсій зросте на чверть - по 2,5% щорічно. Піде обурення соціальною несправедливістю: реформа передбачає зниження спеціальних пенсій і пенсій держслужбовців до адекватного рівня (максимум - 12 прожиткових мінімумів). А в перспективі нарешті стане реальною накопичувальна система. Погодьтеся, набагато приємніше отримувати не тільки державний мінімум, але і зібраний за трудове життя максимум.

Я вже не кажу про глобальні моменти, як то: гарантування стовідсоткової виплати пенсій зараз і в майбутньому за рахунок скорочення дефіциту ПФ і вивільнення додатково 1,8% ВВП для потреб пенсіонерів. Це позитив у довгостроковій перспективі: громадянам поки все одно, а державі приємно. Інше, що нам в цій державі жити - кому довго, а кому й до смерті. Так чому ж зараз не поступитися якимись своїми міркуваннями (все одно в більшості випадків навіюваними ззовні), щоб потім було приємно і нам також?

Аліна Поліщук

Категория: Пенсионная реформа | Просмотров: 692 | Добавил: jofff | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
В центре внимания

О пенсионной реформе в Украине. Новости и статьи.

Advertising
Поиск
Архив записей
Copyright MyCorp © 2017
Сделать бесплатный сайт с uCoz
Рейтинг@Mail.ru